«Вони дістануть українців і після мирної угоди»: Віктор Ющенко про Путіна, зустріч на Алясці та майбутнє відносин з РФ | Інтерв'ю

15 серпня, на Алясці зустрічаються Дональд Трамп та Володимир Путін. Лідери США та Росії говоритимуть, зокрема, про перемир’я у війні РФ проти України.
Напередодні цієї події третій президент України Віктор Ющенко в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода поділився думками щодо майбутніх переговорів.

• Чим небезпечне повернення Путіна із політичної ізоляції?
• Чому ситуація нагадує Мюнхенську змову 1938 року?
• Яка справжня мета Кремля у війні в Україні?
• Чи можливе у майбутньому відновлення відносин із Росією?
• Та коли в Україні можуть відбутися вибори?

Про це у розмові із третім президентом України Віктором Ющенком.

– Зустріч Дональда Трампа з Путіним на Алясці. Україна вже заявляла про те, що готова провести зустріч спільну з Путіним за участі Дональда Трампа і за посередництва президента Ердогана, який, до речі, підтвердив вже свою готовність провести цей саміт в Туреччині. Ви неодноразово зустрічалися із кремлівським очільником. З вашого особистого досвіду, що б ви порадили Зеленському в комунікації із російським президентом?

– Мені здається, у нас непогано склалася коаліція позицій у Західній Європі. Європа більш–менш починає говорити одним голосом. Досить, досить ясно артикулює. Тому тут є відчуття, що зроблена дуже гарна, усталена така політична, дипломатична робота.

Що стосується нашого стратегічного партнера Сполучених Штатів, я в свій час підписав угоду про стратегічне партнерство. Згадуючи ті зобов'язання, які на себе взяла Сполучені Штати Америки в 1994 році щодо роззброєння ядерного українського арсеналу5 грудня 1994 року, був підписаний Будапештський меморандум чи то Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Цей документ підписали глави України, Росії, Великої Британії і Сполучених Штатів Америки. Окремі заяви з цього приводу зробили Китай і Франція.
Україна підписувала цей документ як без’ядерна держава, хоча на той момент володіла третім за потужністю ядерним потенціалом. Інші підписанти зобов’язувалися поважати незалежність, суверенітет і кордони України, утриматися від погроз силою, зокрема не погрожувати ядерною зброєю. Але на двадцятому році після підписання Росія, абсолютно проігнорувавши факт підписання Будапештського меморандуму, окупувала український Крим. Інші підписанти висловили занепокоєння і підтримку Україні, але дієвих заходів щодо реалізації гарантій безпеки не було жодних.
«Будапештський меморандум не зміг запобігти агресії Російської Федерації як держави, що володіє ядерною зброєю, проти України як держави, яка від свого ядерного арсеналу відмовилася; не були проведені навіть передбачені документом консультації, які Україна неодноразово намагалася ініціювати», – йдеться в заяві МЗС України з нагоди 30-річчя з часу підписання цього документа. Там вважать, що «сьогодні Будапештський меморандум є пам’ятником недалекоглядності в ухваленні стратегічних безпекових рішень».
Читайте тут, звісно, хотілося мати набагато тісніший рівень відносин.

Щоб не було відчуття такого, що починаючи від формату, починаючи від моментів проведення організації робочих зустрічей, таке відчуття, що Україна у цьому дипломатичному раунді не є перша для американського президента, що потрібно спочатку нібито зустрітися із агресором.

Не хотілося б дуже, щоб світ повторив помилку, яку восени 1938 року в Мюнхені зробила європейська демократія, коли нібито шукаючи коротшу дорогу до миру, вони вийшли на Мюнхенську мирну угоду, яка привела до наймасштабнішої в історії людства війниУ ніч з 29-го на 30-те вересня 1938 року очільники чотирьох держав (Німеччини, Англії, Франції та Італії) підписали в Мюнхені угоду, яка дала старт розчленуванню Чехословаччини.У березні 1939 року ця економічно розвинута країна, яка мала великий військовий потенціал (зокрема, була одним з провідних світових експортерів зброї), перестала існувати. Вона опинилася під контролем нацистської Німеччини.
60-й Прем'єр-міністр Великої Британії Чемберлен сказав тоді таке: «Дуже жахливою, фантастичною й неправдоподібною уявляється сама думка про те, що ми повинні тут, у себе, рити траншеї й приміряти протигази лише тому, що в одній далекій країні посварилися між собою люди, про які нам нічого не відомо».
1 вересня 1939 року нацистська Німеччина і комуністичний СРСР розпочали Другу світову війну, напавши на Польщу..

Дуже багато аналітиків сьогодні говорять: «вчіть історію», бо такий період у європейській політиці вже був.

Чому президент Рузвельт не викликав Гітлера до себе чи Муссоліні?

Чому не проводив із окупантом, із загарбником такі політичні раунди, який, на жаль, сьогодні починається з ПутінимЗустріч президента США Дональда Трампа і очільника Росії Володимира Путіна розблокувала політичну ізоляцію Володимира Путіна, у яку він потрапив через війну проти України, якого три роки останні ніхто на високому політичному рівні не те, що не запрошував, не говорив з Путіним.

Це добавляє тривог, бо тут є багато роздумів куди нас можуть вивести такого роду відносини. Ми говоримо, що в історії були такі часи.

Чи можна щось повпливати для того, щоб ці відносини все-таки були конструктивні?

І переваги і сюжети, і сценарії починалися від того, як допомогти жертві цієї окупаційної війни. Тоді ця дорога зрозуміла і найде належну підтримку в усьому світі.

– Натомість Дональд Трамп пропонує Україні обмінятись територіями. Про це він говорив, зробити такий собі «обмін територіями». Українська влада будь–які територіальні поступки відкинула. Чи розумієте ви, що має на увазі Трамп під цим обміном територій? І чи є, можливо, якісь допустимі поступки з боку України в цьому питанні?

– Я на стороні української точки зору.

Моя країна не допустила відступу від жодної міжнародної угоди, міжнародної традиції. Як країна ми ведемо себе абсолютно достойно і чесно.

Коли ми йдемо на поступки окупанту-агресору, ми йдемо на поступки злу. Я не думаю, що президент Америки такою дорогою повинен йти, коли із 51% підтримки пересічних американців, рівень підтримки України піднявся до 63%.

Мені здається, американська нація добре і глибоко розуміє всі виклики цієї війни, цієї московської окупації.

Є відчуття, що американці розбираються, хто породив цю війну, хто є зло і як із злом говорити.

Росія виробляє приблизно 1,7% валового продукту світу. Америка виробляє 27 з гаком відсотків світового продукту. Разом «коаліція Рамштайн» виробляє більше 60% світового продукту.

У нас абсолютно достатньо ресурсу, якщо ми послідовно, через механізми економічної ізоляції, санкцій, військової підтримки України будемо мати єдиний спільний план, як привести Путіна до ситуації, коли він виводе війська з окупованих територій, що є абсолютно логічно. І таким чином буде поставлена головна крапка у цьому військовому виклику.

– Ресурси в Західу є, але чи є політична воля для того, щоб їх застосувати?

– Про це й мова. Ви знаєте, президент Сполучених Штатів володіє сьогодні такими масштабними ініціативами і можливостями, що…

Його візія, як знайти правильний план завершення цієї війни, коли ворог буде змушений відступити, віддати території, здійснити відповідні компенсації втрат і завершуючи перспективами нашого безпекового проекту членства у НАТО чи у Європейському Союзі.

Другими словами, мені здається, що українська сторона розробила капітально хороший план. Я б до якоїсь міри навіть назвав, що це хороша дипломатична хрестоматія.

Майте на увазі, що якщо ми беремо останні 20–30 років, коли при владі в Росії Путін, Росія у Східній Європі вела шість воєн: Нагірний Карабах, Південна Осетія, Абхазія, Крим, Придністров'я, Донбас.

Зараз повноцінна широкомасштабна війна.

Я вже не говорю про Сирію, я не говорю про Центральноафриканську республіку, я не кажу про конфлікти і війни, які започаткував Путін у Південно-Східній Азії, починаючи з М'янми.

Другими словами, це все питання російське. Така поведінка президента Росії.

Це поведінка, яка приносить глобальні загрози. І тому, коли ми говоримо як локалізувати війну, яку Путін веде з Україною, майте на увазі, що контекст цієї війни знаходиться в площині: або ми в корені вирішуємо проблеми, із яких виросла ця війна, тому це буде гарантія того, що вона не стане продовженням для країн Балтії чи Польщі, чи будь-якої частини світу.

І якщо ми хочемо дійсно поставити жирну, правильну крапку у фіналізації цієї війни, нам треба більш віддано дивитися на потребу української сторони у мілітарній частині завершення цієї війни.

Це найкраще. Це те, що спонукало б Путіна сісти за стіл переговорів і вести відповідальну переговорну позицію.

Сьогодні він знову пробує маніпулювати. І тому серйозного відчуття, що ця зустріч принесе якийсь покроковий план врегулювання, в мене особисто немає.

Таким чином, я хотів сказати, що з одної сторони правильно було б, якби світ на це дивився з глобальної точки зору, що українська війна з окупантом російським – це тільки невелика прелюдія тих цілей, які сформулював Путін як російські задачі.

– А які, власне, цілі Путіна в Україні? Тобто йдеться про захоплення територій чи про знищення українців як нації?

– Очевидно, він нас хоче знищити. Він хоче знищити Україну. Для нього Україна не є політичним суб'єктом. Його цікавить простір. Простір той, який несе Україна, починаючи від простору пам'яті, історії, релігії, закінчуючи всякими видами діяльності, починаючи від культурницьких і закінчуючи технічними, економічними і таке інше.

Колись, після 18-го року, Ленін писав записку командуючому російської армії в Україні Михайлу Фрунзе, коли той йому доповів, що йому важко боротися з українським визвольним рухом, що треба Україну покидати і робити передислокацію військ назад до Росії. Ленін йому надсилає коротку телеграму. Жорстку дуже. Суть якої майже дослівно, я скажу, така: «Потерять Україну – это все равно, что потерять голову».

Тому ніякого відступу, боротися до кінця, бо насправді це відповідь на майбутнє Росії. І така філософія залишається і на сьогодні.

Як колись говорила Голда МеїрОдна із засновниць держави Ізраїль.ЇЇ підпис (серед 37 інших) стоїть під декларацією Незалежності Ізраїлю; міністр закордонних справ та прем’єр-міністр Ізраїлю(1969–1974) – це все одна людина, Ґолда Меїр. Її також називали «матір’ю Ізраїлю» та «киянкою, котра стала міфом», «залізною жінкою». Власне, для багатьох жінок вона стала взірцем, як можна досягти успіху і світового визнання у «чоловічому» світі політиків. Читайте про неї тут, яка народилась в Україні, «у нас занадто мало простору для компромісу. Вони нас хочуть убити, а ми хочемо жити».

Тільки вбивства на Україні не зупиняються.

Я б радив нікому в Європі, тим більше у Східній Європі, запитувати хто наступний. Ви!

Незалежно від того, чи ви литовці, чи ви болгари, чи інші європейські нації, наступною жертвою є ви.

Тому постачання зброї для України – це обов'язкова умова як справитися із путінським злом.

Ми третій рік не можемо організувати літню військову компанію по різних причинах. Або нам дають замало зброї, або нам її дають запізно.

– Проблеми з мобілізацією…

– Ви знаєте, з мобілізацією України, ми вже якось говорили про це, що країна, в якій 140 мільйонів населення з точки зору ресурсу мобілізації очевидно є більшою, ніж країна із 40-45 мільйонами громадян.

Але можна навести дуже багато історичних прикладів, коли перемагають умінням, перемагають асиметрією. Особливо в наш час, коли технічні засоби, починаючи від повітряного простору, закінчуючи артилерією, закінчуючи стрілецькою, цифровою і іншою зброєю.

Ця асиметрія і технічні переваги можуть зробити набагато більшу роботу ніж жива сила.

Сьогодні український солдат – найбільш досвідчений солдат Європи. Такого солдата ще не було!

Це гарний, надійний бронежилет сьогодні для Європи. Але ми весь час підкреслюємо – зброю треба, зброю належну. Наш кордон з Росією 1200 кілометрів.

У Європі хтось за останні 80 років на такому фронті воював? Ні.

У вас є досвід ведення такої війни? Ні, немає.

Тому, коли ми говоримо, що зброя – це не легкі якісь побажання, це категорична вимога.

Якщо ми хочемо перемоги над путінською Росією, путінським режимом – зброї, будь ласка, не забудьте, зброї вчасно і багато. Тоді ми будемо тверді в відповіді, як повернути це зло назад у те лігво, звідки воно вийшло.

– Власне, про роль України на карті Європи сьогодні і чим Україна мала би стати для Європи після завершення війни? Східним флангом НАТО чи буферною зоною, яка буде від'єднувати їх фактично від Росії?

– Ну, ви знаєте, перше, що найбільше сьогодні актуалізується і обговорюється, це той функціонал, який сьогодні несе у безпековому просторі Україна.

Навіть є статистика, що за ці роки, за 7% бюджету Пентагону, ми зробили ту задачу, яка ставилася для Пентагону і для збройних сил Європи. Другими словами, краще нас цю роботу ніхто не зробить.

Але для того, щоб вона була ефективна, найбільші вдосконалення, які треба внести, це у європейську оборонну політику, про яку ніхто не говорив десятками, десятками років. Там вперше з'явився міністр оборони зведеної Європи. Вперше – це декілька місяців назад.

Коли Путін наступав на Україну у лютому 2022 року, у нього було 12,5 тисяч танків. В Німеччини було 400 танків. Із, здається, із 16 чи 14 бригад у Німеччині залишилось 4 бригади. Абсолютно перекошена, неадекватна, безпекова політика.

Паралельно можна запитати, скільки танків було, наприклад, у Великій Британії? 170. Ми зустріли армаду приблизно із 7,5-8 тисяч російських танків. На сьогодні вони всі випалені.

В тому числі чотири стоять у мене перед музеєм тут.

Це говорить про те, що та машина опору, яка є в Україні, ні в кого немає. І цим досвідом, і цією практикою, і цією силою, безумовно, нехтувати неможливо.

Але разом з тим, мені приємно відчувати, коли після трьох–чотирьох місяців війни, світ почав задавати запитання, як зробити доставку з України 50–60 мільйонів тонн зерна на світовий ринок, тому що від непоставки українського зерна у світі страждає 500 мільйонів населення.

Ми починаємо розуміти, наскільки ми інтегровані, наскільки ми взаємопов'язані, наскільки без України, в широкому розумінні цього слова, важко обійтися цивілізованому світу.

90% тих ракет і ракетних двигунів, які до сьогоднішнього дня знаходяться в Росії на озброєнні, це робота України. Більше 90% гелікоптерів російських літають, дякуючи українським гелікоптерним моторам. Ми можемо говорити про український танк харківського виробництва. Ми можемо говорити про кораблебудування, яке було найбільш розвинуте в Радянському Союзі в Україні у наших п'яти південних портах.

Звісно, Україна дуже сильна політехнікою. Це наш, можна сказати, «коньок». Тому Корольов з України, який дуже добре знав українську політехнічну школу. І коли ми сьогодні говоримо про оцей зв'язок світів західного, європейського і східного, очевидно, найактуальнішим питанням стає, як той шлях прокласти з західної економіки в східну економіку, починаючи від хабів повітряних, морських, і багато інших речей.

На це відповіді найкращі дає Україна. Це наші можливості. Але сьогодні, очевидно, нам треба перемогти. Нам треба закінчити цю війну, причому закінчити її перемогою над путінізмом як таким.

– А як ви бачите перспективу відносин з Російською Федерацією після війни? Враховуючи те, що зробила Росія на території України, чи має Україна будувати в майбутньому якісь відносини з Російською Федерацією? Що би порадити в цьому випадку?

– Я думаю, що в нас буде дуже велика пауза інертності, яку з часом можна долати через прощу, через вибачення, але росіяни не люблять прощі.

Росіяни – це не німці. І то для німців треба було років 50, щоб Європа дожила до того часу, коли канцлер Німеччини у Варшаві стає на коліна і просить вибачення.

Я більше скажу, що мені здається, я про себе говорю, мені на сьогодні вибачення Путіна не потрібне. Ця людина вбила сотні тисяч українців безвинних. Хай він пробує у них просить пробачення.

От скажіть, будь ласка, хто простить Путіну оце його зло? Ніхто. Я думаю, його чекає не просте каяття. Думаю, що він на це не здатний.

Думаю, що головна проблема і світу в тому числі, це не тільки сам Путін як місія зла.

Думаю, що велика проблема оті 140 мільйонів росіян, які на сьогодні виховані як маленькі путіни, які не потребують свободи, які гордяться, що вони кріпаки.

Немає опозиції – ну нічого, все йде по плану. Немає вільного журналіста – сьогодні в Росії сидить журналістів у тюрмі більше, ніж при Сталіну, при Брєжневу, при Андропову, найбільше в катівнях сидить російських журналістів якраз при Путіну.

Тому, знаєте, не сподівайтесь на легке примирення, на легке порозуміння, тому що це цілий світ російський, який живе в амбіціях, з якими ні одна нація, не просто сусід, а взагалі будь-яка нація сьогодні, в сьогоднішньому світі не вживеться.

– А на міжнародне правосуддя можна сподіватися?

– Це обов'язкова норма, тому що коли говорять про легку смерть когось через плани спецслужб вивести із життя на цьому світі, я думаю, що нам треба рухатися дорогою, яка найбільш би виховувала диктаторів, які сьогодні поряд або можуть попереду бути, через рішення Міжнародного кримінального суду17 березня 2023року палата попереднього провадження Міжнародного кримінального суду видала ордери на арешт двох осіб у контексті ситуації в Україні – російського очільника Володимира Путіна та уповноваженої при президенті Росії з прав дитини Марії Львової-Бєлової.. Тоді це другий рівень висновків.

Це послання тим диктаторам, якими сьогодні наповнений світ.

На Путіну, на цій вісі зла цей перелік не закінчується. Їх багато. І тому суд, можливо, найкращий голос, який би міг надати якийсь поштовх, переглянути їхню політику, їхню позицію.

Тому суд, суд і ще раз суд. Тоді у нас буде абсолютно правильна правова відповідь для цілого світу. Так не поступайте, диктатори. Бо вам буде вготовлена доля Путіна.

– Я хочу ще трохи поговорити про політичну ситуацію в Україні, адже вже ось десь рік тривають дискусії щодо необхідності проведення як парламентських, так і президентських виборів. Як ви вважаєте, за яких умов Україна має повертатись до виборчого процесу? І чи можливо взагалі провести вибори в умовах війни, або якщо буде перемир'я те, про яке можливо домовляться в майбутньому?

– Я думаю, що найбільше цього б бажала Росія, щоб Україна погрузла зараз у політичний проєкт виборів в Україні. На що українська Конституція каже: «В умовах військового стану вибори не проводяться».

І це тверда позиція, яку я сказав би, у такій широкій або серйозній українській пресі навіть ніхто і не обговорює. Є закон. У військовий час до цього закону ви зміни ніякі не внесете. Тому, вибачте, підкоряйтесь нормі Конституції, яка це регулює.

І навіть, я сказав би, я не бачу тут предмету для дискусії.

Автори Конституції сказали: «Шановні, коли для вас є загроза існування, займіться боротьбою з цією загрозою, а не змінами доповнення до Конституції». Я розумію, що інколи авторитарність вона дихає, проявляється в нюансах якихось, це як би сказати, неприємно. А з іншого боку, я думаю, що це і передбачувано, тому що в умовах війни багато речей звертаються в режим, який підкорюється перемозі.

Можливо, про це важко говорити, але ці речі принаймні можна розуміти: чому у нас в засобах масової інформації така картинка проводиться, чому часто утискаються свободи, в тому числі, у виборній частині, незалежно тільки по політичній кар'єрі, у нас не вибираються вчені ради, у нас не обираються президії чи академії наук, чи будь-яких там таких позадержавних, але національних інституцій. Тому що є військовий час.

Тому ваші вибори ще попереду. Тому загальне, я сказав би, що нам треба спокійно себе тримати у цьому руслі, діяти по Конституції.

– Оця відсутність терміну перебування на посаді, чи не дає вона необмежені можливості?

– Я про те і кажу, що є відчуття, що інколи авторитарність вона десь далеко не пішла. І тому… як загроза я її серйозно, я думаю, не бачив.

Не бачив в тому плані, що навіть останній приклад, як повела себе молодь, як повело себе українське студентство в дуже непростому правовому питанні. І воно так легко, в десятку зразу попало, коли для політиків, і для парламенту, і для президента, я думаю, що і для регіонів українських, слухайте, це такий душ був животворящий, що дозволив їм досить швидко почути, що говорить «Картонковий майдан»У Києві, Львові, Харкові, Дніпрі, Запоріжжі та Одесі наприкінці липня 2025 року молоді люди виходили на акції із вимогою до влади схвалити законопроєкт, який би відновив незалежність антикорупційних органів НАБУ і САП. Свої заклики вони писали на картонках. Президент і парламент дослухалися до цих цих вимог. Таке рішення влади привітали європейські партнери України. і зробити те, що вони вимагали.

Це блискуча школа.

– Цікаво про парламент, тому що депутати спершу проголосували за обмеження повноважень НАБУ і САП, а потім проголосували за повернення цих повноважень. І коли ми спілкувалися з народними депутатами після цього голосування другого, вони казали: «Ну, ось таке от рішення президента». Україна – парламентсько–президентська республіка. Наскільки сьогодні парламент є незалежним і наскільки він тримає баланс влади в країні?

– З свого досвіду я скажу, що в мене не було жодного дня, коли б у парламенті була моя більшість.

У парламенті завжди була моя меншість. І тому десятки, десятки разів ті ініціативи, які повинні були бути зреалізовані, може, набагато швидше, ніж вони були зреалізовані, в мене часто була стіна з українського опозиційного парламенту по відношенню до моєї політики.

Разом з тим, ми проводили все, починаючи від виборів, відповідно, і в рамках чинної Конституції.

В нас було багато виборів і до парламенту, здається, чотири вибори і президентських, і місцевих органів влади. Я не думаю, що ви найдете випадок, який би сказав, що президент не виконав свого головного функціоналу провести законні, чесні вибори. В нас вони були чесні, законні.

І це багато що принесло в політичну практику, що тема шарлатанства, підробки документації по виборах і так далі відкладена в сторону. Я б хотів навіть сказати, відкладена в минуле.

Коли в сьогоднішній ситуації є монобільшість, зараз не будемо дискусії виводити, чи вона 226, чи вона менша, чи вона більша.

– Формально так..

– Формально так і я б сказав би, якщо керуватися окремими методами, особливо адміністративними, з більшістю можна творити багато речей, ініціатив.

Легша відповідь моя: ми повинні взагалі нести відповідальність за вибори як громадяни.

Незалежно від того, за яку ви партію опозиційну чи провладну голосуєте, ви повинні бути завжди активним числом.

Друге, звісно, не скочуватися до авторитарних рішень. Починаючи з ініціатив, от те, що ви розповідали.

Нам треба весь час показувати і владі, в тому числі, будь-яка ініціатива, яка не межує з законом, у нас є варіанти, відповіді, способи, як не допустити таке рішення до прийняття в українському парламенті.

Я можу сказати, що ми маємо, можливо, не кращі якості, парламент сьогоднішній з точки зору на те, що вибори по характеру такі були, що ви можете будь-який парламент пригадати, і згадати сьогоднішній парламент, дуже багато є казусів, які не посилюють парламент.

Але разом з тим ми ж говоримо про факти, які вже відбулися. Хтось привів там, той фотограф, той парикмахер, той… Ви знаєте, це дрібно. Це дрібно і це говорить про те, що рецидиви при такому складі парламенту неможливі, бо це вже ризик. Це вже ризик, тому що парламент – політично це інтелектуальний орган, де кращі повинні бути у керма політичного.

Тому я це говорю з застереженням в тому плані, що ризики є, але разом з тим, як себе веде сама активна частина суспільства, молодь, я вам скажу, що в мене відлягло від серця з зв'язку з тим, що молодь себе повела в досить складному питанні, питанні, на яке можна було б в суботу-неділю не присвячувати, як комусь здавалось. А молодь буквально, як з гори бігти, на другий день і на площі перед театром Івана Франка і Львів, і другі міста. Це тішить, що імунітет є.

– Цьогоріч Україна вже вчетверте відзначає день незалежності в умовах повномасштабної війни і за даними соцопитувань у суспільстві зростає втома, з'являється напруга між фронтом і тилом, між цивільними і військовими. А ось ці от протести, про які ми щойно згадували, говорять про те, що є невдоволенням суспільства діями або рішеннями влади. Як ви вважаєте, от як Україні сьогодні зберегти цю внутрішню єдність попри втому, суперечності, проблеми, які виникають, і чи можливо це зробити?

– В нас немає другого варіанту, ніж українцям об'єднуватись, консолідуватися навколо фундаментальної нашої цілі – перемоги. Я не бачу других шляхів, які б привели до милосердя зі сторони Росії. Вони дістануть українців і після мирної угоди. Нам треба бути сильнішими. Нам треба на російські загрози мати те адекватне озброєння, той формат відповіді, який би охолоджував ті невеликі мозги, які є в російській владі. Вибачте, ніякі молитви не допоможуть для Путіна. Вони не змінять його позицію. І путінізм, як зло, він, як отой дракон, який розкидає свої зуби, з яких породжується нове зло.

Нам треба силу шукати в своєму суспільстві. Ми прекрасна, цільна, найбільша слов'янська нація в Європі, та і в світі. Ми класні. В нас класні люди. У нас планка нашого духу, планка нашого патріотизму за ці 30 років піднялась настільки високо. Ми розуміємо, як національна сила нам дає звитяги, як вона дає перемоги.

Звісно, виникає дуже багато речей, які можуть дратувати там чи розчарування якісь приносить. Ну, це в житті, як би мовити, це і в родині таке буває, і у нації таке буває. Але сьогодні, мені здається, якщо повернутись на 250 років усталеного російського колоніалізму над Україною, я беру так з часів Виговського перед Мазепою, включаючи Мазепу, включаючи Тараса Григоровича і всіх наших героїв XX сторіччя, коли ми шість разів проголошували українську незалежність.

От запитайте у бійців політичних сил, які вивели на боротьбу Закарпатську Україну Августина Волошина.

Яка у вас надія була? Хлопці, яка у вас надія була, коли ви у невеликому залі проголошуєте декларацію Карпатської України? А вони сказали: «Це наш час». Українська Карпатська держава проіснувала півтори доби.

А що спонукало Степана Андрійовича Бандеру 30 червня на площі Ринок у Львові проголосити створення української держави?

А вже 4 липня він, голова уряду Стецько і вся його команда німцями відправлена у концтабір Заксенхаузен.

Де вони були в 1941 році до кінця? В концтаборі. А в 42-му? В концтаборі. А в 43-му? В концтаборі. А в 44-му? Майже до грудня були в концтаборі. Вбиті всі його брати. Полон пройшли, сестри через Сибір пройшли.

А держава Скоропадського, яка протрималась всього-на-всього шість з половиною місяців. Він створив Академію наук, десятки інших культурницьких проєктів, включаючи українську капелу і таке інше.

Багато з того, чого не вдалося, але пам'ятайте, ми сьогодні відзначаємо 34 роки нашої новітньої незалежності.

Слухайте, та такого свята з такою протяжністю нашого життя ще не було в нас. Ну, якщо не брати часи, можливо, Хмельницького. Ну слухайте, ну це ж так не часто буває.

34 – це багато, це багато.

Тому я відверто скажу, от на фоні оцих 250 років російської колонізації, ота можливість дихати по-українськи, яка в нас сьогодні є, боротися, відчувати, що ми браття, що ми сестри, що в нас одна із найблагородніших цілей здобуття, укріплення незалежності України і її вічної безпеки, мене, наприклад, дуже мобілізує.

– Пане Президенте, ще на завершення коротке питання. В одному інтерв'ю ви сказали, що «сила Путіна в нашій слабкості»...

– Дезінтегрованість і байдужість. От коли нам казали 34 роки назад, та й недавно казали: «Ну какая разница?».

Ну от какая разница, ми ходимо у косоворотках чи ми ходимо в українських вишитих сорочках, у яких ходили і Брежнєв, до речі, і Хрущов ходив.

Я веду до того, що з нас дуже багато десятків років, ми вже говорили про це сьогодні, що яка мрія була у Тараса Григоровича? Здавалося б, це 200 років назад майже.

Яка його мрія була? Подивіться, яка вона свята була і така кришталево делікатна: мати українську абетку.

Щоб Україна мала українську абетку. Слухайте, та вже років по 300–400 кожна європейська нація ці абетки мала. А у вас тільки мрія була? Да, у нас тільки мрія була, тому що ми жили в емських указах, де людину, українця, міняли на собак. І це була норма. Це норма закону російського колоніалізму була.

А Пантелеймон Олександрович Куліш, яка в тебе мрія була, дорогий друже?

Тарас Григорович у нього на весіллі був старшим боярином. Яка в його мрія була? Написати українською мовою Біблію. Це вже кінець XIX сторіччя. В Україні немає рідною мовою Біблії. От що нас звісно, збіднювали. Тому що в нас русифікація була по всьому. У нас не було театру українського. У нас не було опери української, у нас не було… Все забирали, все забороняли.

Книжку, якщо ви в тайні привезете з Польщі, то ваш ще у заслання відправлять. Оце все, що твори кристалізацію нації, ми цей період пропустили останні можливо 200 років. У нас спрага була творити українство. А нас пробували розмити, забрати церкву українську, забрати письмо, вивести нас в говірку якусь, нарєчія якесь і таке інше.

Ну а друге – це байдужість, коли ми проводимо будь–які політичні вибори там початку 90–х років, давайте запитаємо, який голос на тих дільничних комісіях був врахований, коли в нас десятки відсотків людей не ходили на вибори?

Тому що так привчив комуністичний режим. Ви знаєте, вибори – це байдужість. То пляшку ситра там дадуть, можливо якийсь там пончик, якусь здобину ще дадуть, а так взагалі процес виборів робиться в Москві, вибачте, і там в Москві напишуть, хто у вас старший генсек, хто у вас Верховну Раду буде очолювати і таке інше.

Тобто ми… оця байдужість допомагала не вершитися українському ділу. Давати інструменти московській владі. А зараз, коли… от послухайте тему української мови. Як вона сьогодні вирішується?

Уже сьогодні вийти будь-якому міністру на публічний канал і щось «віщати» чужою окупаційною мовою? Це неможливо. Це вже неможливо. Чи там у парламенті... ну, ще є, але вже майже ніхто не насмілиться вийти на центральну політичну трибуну країни і «віщати» російською мовою.

Але поряд з цим, чому Київ такий не український? Чому не повернути ті ознаки, через які вивершується українство? Чому в нас немає жодного пам'ятника достойним гетьманам? Чому в нас немає жодного пам'ятника достойним князям? Я повторюю, чому немає пам'ятника засновнику нашої держави? Чому взагалі на площах столиці ми не знайдемо провідних українських письменників, композиторів?

– Багато вже зроблено, але є ще над чим працювати?

– Є ще над цим працювати. Безумовно. Це я хотів і сказати.

Я це хотів з метою, щоб руки не опускались, щоб ми знали, що для українського діла попереду ще багато роботи і особливо воно для вашого покоління.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Крок до легітимізації воєнного злочинця? Валерій Чалий про ймовірний результат зустрічі на Алясці

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

НАЖИВО з Аляски: зустріч Трампа та Путіна, залаштунки, підсумки та прогнози